Ім’ям Аллага Милостивого, Милосердного! |
1. |
Коли сонце згорнеться, |
2. |
коли зірки посиплються, |
3. |
і коли гори зрушаться, |
4. |
і коли верблюдиці на десятому місяці вагітності залишаться без нагляду, |
5. |
і коли дикі звірі зберуться, |
6. |
і коли моря запалають, |
7. |
і коли душі з’єднаються, |
8. |
коли поховану живцем запитають, |
9. |
за який гріх її вбили; [1] |
10. |
і коли сувої розгорнуться, |
11. |
і коли небо буде зірване, |
12. |
і коли пекло запалає, |
13. |
і коли рай наблизиться – |
14. |
дізнається душа, що приготувала собі вона! |
15. |
Та ж ні! Клянуся світилами відступаючими, |
16. |
що швидко плинуть і зникають! |
17. |
І ніччю, що розсіюється, |
18. |
і світанком, коли займається він. |
19. |
Воістину, це — слова посланця шляхетного! |
20. |
Володаря сили біля Володаря трону, могутнього, |
21. |
якому коряться, вірному! [2] |
22. |
І що ваш товариш не божевільний, |
23. |
істинно, бачив він його на небосхилі ясному! |
24. |
І що він не скупиться на розповіді про потаємне, |
25. |
і що це — не слова проклятого шайтана. |
26. |
Та куди ж ви йдете? |
27. |
Воістину, це лише нагадування світам, |
28. |
тим з-посеред вас, хто бажає йти прямим шляхом. |
29. |
Але не побажаєте ви цього, якщо не побажає Аллаг, Господь світів! |