| Ім’ям Аллага Милостивого, Милосердного! | |
| 1. | Ні! Клянуся Днем Воскресіння! |
| 2. | Ні! Клянуся душею, яка дорікає. |
| 3. | Невже людина думає, що Ми не зберемо її кісток? |
| 4. | Та ж ні! Ми зможемо вирівняти навіть пальці її! |
| 5. | Та ж ні! Людина бажає грішити й надалі! |
| 6. | Запитує, коли настане День Воскресіння. |
| 7. | Коли закотяться очі, |
| 8. | місяць накриє темрява, |
| 9. | а сонце й місяць поєднаються. |
| 10. | У той День людина скаже: «Куди тікати?» |
| 11. | Та ж ні, немає схованки! |
| 12. | У той День притулок буде біля твого Господа. |
| 13. | У той День людину сповістять про те, що вона собі приготувала та що лишила по собі. |
| 14. | Але людина сама буде свідком проти себе, |
| 15. | хоча б і намагалася виправдатись. |
| 16. | Не повторюй його, намагаючись швидше запам’ятати. |
| 17. | Нам належить зібрати його та прочитати. |
| 18. | Коли Ми прочитаємо його, то читай його й ти. |
| 19. | А далі Нам належить пояснити його. [1] |
| 20. | Та ж ні! Ви любите скороминучість |
| 21. | і нехтуєте життям наступним. |
| 22. | Деякі обличчя у той День будуть сяючими, |
| 23. | дивлячись на Господа свого. |
| 24. | А інші обличчя у той День будуть засмученими, |
| 25. | думаючи, що із ними трапиться лихо. |
| 26. | Та ж ні! Коли підступить смерть, |
| 27. | то скажуть: «Чи знайдеться лікар?» |
| 28. | Людина зрозуміє, що прийшла розлука. |
| 29. | Нога зійдеться з ногою. [2] |
| 30. | У той День людину приженуть до Господа твого. |
| 31. | Вона не вірила й не молилась, |
| 32. | сприйняла істину як брехню та відвернулась, |
| 33. | а далі погордо вирушила до своєї родини. |
| 34. | Горе тобі, горе! |
| 35. | І ще раз: горе тобі, горе! |
| 36. | Невже людина думає, що вона залишена без нагляду? |
| 37. | Невже вона не була краплею сім’я, що ллється? |
| 38. | А потім — кров’яним згустком; Ми створили її та розмірили, |
| 39. | зробивши з неї пару: чоловіка та жінку. |
| 40. | То невже Він не спроможний оживити померлих? |
[1] У аятах 16-19 мова йде про зіслання та запам’ятовування Корану. Ат-Табарі, посилаючись на ібн Аббаса, коментує: «Коли Пророку — мир йому і благословення Аллага! — давали в одкровенні Коран, він намагався якомога швидше його запам’ятати».
[2] Цей вираз означає якесь лихо, катастрофу; тлумачі пояснюють його через слово «шидда» — «важкі часи», «труднощі».